Цю відому фразу, яка часто приписується Еріху Ремарку, насправді пов’язують із різними особами та історичними подіями, у тому числі Другою світовою війною. Про її актуальність в умовах війни сьогодні розповідає луцький капелан-волонтер Григорій Кічкін. Вже з перших днів повномасштабної війни він вирушив на фронт, спершу до Житомирщини, а згодом — на Схід України, де допомагає військовим та цивільним.
Григорій має досвід роботи капеланом, але наразі він — волонтер. У кінці жовтня цього року він з групою капеланів відвідав морських піхотинців. «Завдання капелана — вислухати, допомогти зняти стрес, мотивувати людину. Це важливо, коли життя, на жаль, може завершитися будь-якої миті», — каже Григорій.
Період наркозалежності і нове життя
У 2009 році газета «Волинь» публікувала історію щасливого подружжя Кічкіних. Тоді їх син був чотирирічним, а спогади про тяжкі часи, коли Григорій переживав наркотичну залежність, ще не були забуті. «Я більше десяти років “сидів на голці”. Це почалося ще в школі з невинного захоплення рок-музикою і спроб марихуани. А потім це стало моєю реальністю», — згадує він.
Під час навчання в університеті Григорій почав вживати важкі наркотики. Він був частим гостем у двох музичних групах, а наркотики стали його повсякденністю. «Наркотики вимагали грошей, і я почав красти у батьків, позичати у друзів», — зізнається він.
Після численних спроб лікування і тривалих зривів, Григорій зустрів жінку, яка допомогла йому знайти вихід. Вона познайомила його з реабілітаційним центром, де сталося перевтілення. «Я почав читати Біблію і зрозумів, що так більше жити не хочу», — розповідає він. Саме в цьому центрі він і познайомився з майбутньою дружиною Ольгою, яка також прийшла сюди через власну боротьбу з наркотиками.
У 2004 році вони одружилися, а в наступному році народився син. Григорій згадує, як його батьки дали обітницю стати вірянами церкви, якщо синові вдасться позбутися залежності. Батьки виконали свою обіцянку, а Григорій тепер активно служить у церкві, допомагаючи іншим.
Волонтерська діяльність та капеланство
Григорій розповідає про своє волонтерство на Сході України, яке активізувалося після повномасштабного вторгнення Росії. «Коли почалася війна, я зрозумів, що не можу залишатися осторонь. Почав допомагати військовим і цивільним, зокрема через збір коштів і гуманітарну допомогу», — зазначає він.
Перша поїздка на Схід відбулася влітку 2022 року, коли його товариш, військовий, попросив привезти медичну допомогу для бійців. Це була важка поїздка, але вона визначила подальший шлях Григорія. Він став навчати бойових медиків надавати першу допомогу, а також надавав гуманітарну допомогу.
Згодом Григорій вирішив стати капеланом. Хоча наразі він працює на добровільних засадах, мріє про офіційну освіту і відповідний мандат. «Для цього потрібно пройти певні етапи», — каже він.
Капеланська місія: бути поруч
За словами Григорія, суть діяльності капелана полягає в тому, щоб підтримувати людей духовно, допомагати їм у важкі моменти життя. «Ми не намагаємось змінити чиїсь погляди, але маємо бути поруч, вислухати, підбадьорити і дати змогу людині зрозуміти, що життя продовжується», — пояснює він.
«Нема атеїстів в окопах, під вогнем» — це фраза, яку часто згадують військові, коли вони згадують важкі моменти на фронті. Григорій додає, що хоча десь десята частина тих, з ким він спілкується, не вірить у Бога, більшість все ж таки шукають підтримки і вірять, що це вони вижили завдяки допомозі вищих сил.
Сім’я і життєвий шлях
Вдома у Григорія з дружиною Ольгою та дітьми: син Андрій вже навчається в університеті, а донька Марія ще школярка. «Ми всі активно долучаємося до життя церкви, яка допомагає дітям-сиротам і проблемним родинам», — розповідає він.
«Я вдячний тим людям, які допомогли мені вибратися з того пекла», — підсумовує Григорій. «Тепер я розумію, що в мене є шанс допомогти іншим, як це колись зробили для мене», — додає він, згадуючи про своє нове життя і місію допомагати тим, хто цього потребує.