У Львові завершили реставрацію фотолистівки віком понад сто років із портретом Олени Степанівни. Цінність цього артефакту – не лише у зображенні відомої хорунжої, а й у рукописному посланні на звороті та історії її поштової мандрівки часів Першої світової війни.
Листівка потрапила до рук львівської реставраторки Романи Боднар із приватної колекції. Стан документа вимагав негайного втручання: через центр проходив серйозний розрив, який перетинав обличчя на фото, папір був потемнілий від часу, із численними механічними пошкодженнями, плямами, тріщинами та забрудненнями.
Додаткову складність створювало те, що у минулому листівку намагалися врятувати непрофесійно – розрив на звороті заклеїли клейкою стрічкою. Це свідчило про її активне побутове використання, але водночас значно ускладнило процес відновлення.
«Розрив листівки на звороті в минулому був з’єднаний непрофесійним заклеюванням за допомогою клейкої стрічки, що свідчить про її активне побутове використання та спробу продовжити історію збереження документа в приватному архіві чи сімейному альбомі. Однак таке заклеювання значно ускладнило реставраційне втручання», – пояснює Романа Боднар.
Працюючи над поверненням експозиційного вигляду, реставраторка зосередилася не лише на портреті Олени Степанівни. Не менш важливим було збереження тексту на звороті, адже саме він надавав листівці додаткового історичного й емоційного виміру.
«Усі операції, зокрема і склеювання, я виконувала сухим методом. Складність полягала в тому, що листівка була досить товста, але перекрити текст чи обличчя Олени Степанівни не можна було. Тож робота вимагала максимальної акуратності. Згодом я затоновувала місця втручання, щоб листівка набула первісного, експозиційного вигляду», – ділиться деталями реставраторка.
У процесі роботи увагу Романи Боднар привернув рукописний напис фіолетовою ручкою. Почерк був не надто розбірливий, однак після консультацій із науковцями та істориками вдалося встановити: текст написано словацькою мовою, а сама фотолистівка датується приблизно 1915 роком – періодом, коли образ Олени Степанівни став символом української жінки-військової та офіцерки.
Ймовірно, листівку створили на території Галичини, яка тоді входила до складу Австро-Угорщини. Автор фотографії достеменно невідомий, однак її видала німецька фірма «Photographische Gesellschaft A.G. Berlin-Steglitz», що спеціалізувалася на високоякісному друці фотолистівок. У свій час такі зображення стали інструментом популяризації Українських січових стрільців і символом участі жінок у визвольній боротьбі.
Дослідникам вдалося частково відчитати зміст послання. Воно виявилося ніжним і шанобливим. Підписане ім’ям Вацлав Клобовік і адресоване пані Аронській (Хелені), воно, на думку фахівців, могло бути зашифрованим через військову цензуру або з міркувань обережності.
«Вирази на кшталт “цілую тебе”, “моя дорога золота”, “будь здорова”, “пиши до мене” свідчать про теплу, довірливу інтонацію. Загальна тональність листа говорить про прагнення зберегти зв’язок попри обставини війни. Імовірним автором є Роман Дашкевич – командир УСС, згодом генерал-хорунжий УГА», – зазначає Романа Боднар.
Реставраторка нагадує: через кілька років після датування листівки Олена Степанівна та Роман Дашкевич одружилися. На її думку, сама фотолистівка могла бути формою маскування, однак характерні звертання, пестливі формулювання та ніжний тон дозволяють говорити про особисту близькість між адресантом і адресаткою. Додатковим аргументом є штемпель австро-угорського піхотного полку, в складі якого служили Українські січові стрільці, де Роман Дашкевич командував сотнею.
Фахівці також проаналізували почерк імовірного автора. Нахил літер вправо свідчить про емоційність і відкритість, плавність ліній – про делікатність та інтелігентність, округлі форми – про миролюбність, а охайність письма і невеликий розмір літер – про самодисципліну та аналітичність.
«Ці риси добре узгоджуються з образом Романа Дашкевича. Атрибуцію листівки можна здійснити на основі поєднання графології, стилю висловлювання, військового контексту, родинних зв’язків і наявності підпису – можливо “Ромко”, хоча він нечіткий», – пояснює реставраторка.
Разом із колегами Романа Боднар припускає: листівка була адресована саме Олені Степанівні, а її зображення слугувало своєрідним емоційним посередником у цьому листуванні, яке з часом стало історичним.
Сьогодні відновлений документ нагадує: війна завжди має людський вимір. За великими подіями стоять живі голоси, почерки, зізнання й надії. І так само, як понад століття тому, сучасні листи та повідомлення з фронту згодом стануть свідченням нашої епохи.