Давні волинські колядки народжувалися не в церкві і не про Різдво в сучасному розумінні. Вони були зверненням до природи, обрядовим кодом добробуту і способом говорити про війну, шлюб та господарство.
Про це розповів фольклорист, доктор філологічних наук Віктор Давидюк, який десятиліттями досліджує традиційні колядки та щедрівки в різних регіонах України.
За його словами, приблизно до XVIII століття колядки мали переважно світський і язичницький характер. У них бажали багатства, врожаю і злагоди, а християнські мотиви з’явилися значно пізніше, поступово витіснивши старі тексти.
За роки досліджень науковець здійснив 36 фольклорних експедицій. Дві з них відбулися безпосередньо на Волині, 13 – у селах Полісся, ще 14 – у Карпатах.
Найдавніші колядки, які вдалося зафіксувати, оповідали про трьох небесних гостей – сонце, місяць і дощ. Саме ці сили природи вважалися ключовими для майбутнього врожаю.
“Сонце і дощ зрозуміло чому, а місяць тут до чого? А наші предки орієнтувалися на місячний календар. Я, наприклад, як садівник знаю, що дерево треба садити після повні, тоді краще розвивається коренева система, а поливати його – на молодика. Це знали предки й те, коли має бути три дощики в травні, які приносять врожай”, – пояснив Віктор Давидюк.
Коляда, за словами дослідника, була насамперед святом урожаю. Її відзначали після завершення обмолоту – наприкінці листопада або на початку грудня. Саме тому тексти колядок так тісно пов’язані з природними стихіями та світилом.
Свято не обмежувалося одним днем. Коляда тривала протягом року і символізувала “коло свят”. Існували й весняні коляди, які збереглися в окремих регіонах.
Зимова Коляда, яку знаємо сьогодні, виросла зі свята Обмолоту. Коли молотьба завершувалася, зерно вже можна було використовувати для приготування їжі. Так кутя стала головною обрядовою стравою і єдиною, що системно згадується в колядках.
Традиція накривати стіл із шести, семи чи дванадцяти страв, за словами філолога, є пізнішим християнським нашаруванням. У давнину основною їжею була обрядова каша, а на стіл клали часник по кутках. На Волині та Поліссі також обов’язковими були грибна юшка і риба.
“У мене є записи, де розповідали, що дід з бабою стелили скатертину, палили свічку і вечеряли в клуні на току. Бо це свято обмолоту. Молотили теж при свічках, бо дні короткі. І жодної згадки немає, щоб через це сталася пожежа. Свічка падала й одразу гасла”, – зазначив він.
Найдавніша коляда на Волині
Визначити вік господарських колядок за описами праці або побуту майже неможливо – заняття хліборобів тисячоліттями залишалися схожими. Тому, наголошує фольклорист, орієнтуватися можна лише на згадки про конкретні історичні події.
Найціннішою знахідкою Віктор Давидюк вважає текст, записаний на початку 2000-х років у селі Лютинськ Дубровицької громади. У ньому простежуються біографічні деталі князя Романа.
“Жінка, почувши, що я записую, мало не за рукав мене притягла. Каже – я веснянку заспіваю. Мене вона не дуже цікавила, я все вже знав. А вона наполягла: це мені моя баба дала записати, сказала – дитино, вже цієї ніхто не співає, ти будеш єдина”, – пригадав дослідник.
У пісні йдеться про князя, який не має сина і спорядження для війни, але має трьох доньок без долі. Кожна з них пропонує пожертвувати собою заради батька – купити коня, сідло або й самій вирушити на війну.
Фольклорист зазначає, що у князя Романа справді було три доньки від першого шлюбу. Вони недовго прожили у шлюбі, що й відображено у тексті пісні.
“У той самий час, коли я записав цю коляду, історик Леонтій Войтович знайшов у бібліотеці Ватикану матеріали про династію цих дочок. Усе збіглося”, – додав він.
Про що співали у колядках
За спостереженнями дослідника, у давніх колядках домінували дві теми – шлюбна та військова. Часто вони поєднувалися, формуючи уявлення про соціальні ролі й цінності громади.
В одній із колядок дівчина тричі приймає сватів. Погодитися вона мала лише з третього разу – так само, як і майбутній гетьман не міг прийняти владу одразу.
“Якщо вона не прошена, вона дешева дівчина. Так само і з владою – перші два рази відмовлявся, на третій мав погодитися”, – пояснив Давидюк.
Інші тексти зберігають локальні згадки – наприклад, про Луцьк, козаків і дівчину, яка відмовляється йти гуляти, бо чекає на заміжжя.
Для господарів співали колядки про прибуток і достаток. Згодом у ці тексти проникли апокрифічні мотиви, але їхня суть залишалася незмінною – коляда слугувала обрядовим “ключем” до добробуту.
Традиції на Волині та Поліссі
Регіональні відмінності у традиціях колядування були суттєвими. На Волині переважали світські колядки, тоді як на Поліссі більш поширеними були щедрівки.
“На Поліссі, коли я записував, світських колядок майже не залишилося. Їх витіснили церковні. Навіть казали: у нас не колядують, хіба на церкву, в нас тільки щедрують”, – зазначив фольклорист.
Водночас серед щедрівок часто траплялися перероблені колядки. Різниця між ними полягала у ритміці, яку можна було змінити, додавши вигук.
Ще одна особливість – розподіл ролей за статтю та віком. На Волині колядували переважно хлопці, а щедрували дівчата. На Поліссі дівчата приєднувалися до гуртів, але становили меншість.
Обряд мав чітку послідовність: спершу щедрували діти, потім парубки, а з Нового року до Водохреща – жонаті чоловіки. Так Коляда залишалася не лише піснею, а й складною системою традицій, що формувала ритм життя громади.