Відомий художник Андрій Єрмоленко, чиї плакати із Шевченком-суперменом свого часу перевернули уявлення про національних героїв, сьогодні змінив пензель на піксель, а творчу майстерню – на службу в Збройних силах України. У складі Руху опору Сил спеціальних операцій він реалізує проєкт “Стінописи опору”, доводячи, що візуальний образ здатний вражати ворога не менш ефективно, ніж реальна зброя.
Творчий шлях Єрмоленка під час великої війни став несподіваним експериментом. Одним із найбільш обговорюваних кроків стала серія стінописів у стилі Бенксі. Художник зізнається: це була свідома спроба привернути увагу світу до трагедії українських дітей. Тематика робіт – ракети, що летять на малечу, – стала частиною акції Save Ukrainian Children. Одну з таких робіт митець планує відправити Анжеліні Джолі в Лос-Анджелес як подяку за її активну позицію.
Перебуваючи в лавах ЗСУ, Андрій Єрмоленко переконаний, що війна триває не лише за території, а насамперед за ідентичність. На його думку, саме культура формує людину і визначає її дії в критичний момент. Митець зазначає:
“Культурна людина, яка слухає Верді, або Моцарта, або «Щедрик» український, буде діяти і робити речі трошки інші, ніж людина, яка слухає російський шансон.”
Єрмоленко гостро критикує десятиліття ігнорування культурної сфери в Україні. Він вважає трагедією те, що протягом 30 років незалежності держава ставила культуру на останнє місце, пріоритезуючи економіку чи будівництво доріг. Це призвело до засилля російського контенту, який і досі поглинає молодь через YouTube. Художник згадує власну трансформацію: попри україномовну родину, у школі він спілкувався російською, бо це вважалося “модним”, а справжнього Франка чи Стороженка відкрив для себе лише в дорослому віці.
Для Єрмоленка події в Україні – це не локальний конфлікт, а повномасштабний глобальний зсув. Він наголошує, що в Україні вже гинуть іноземні добровольці, які приїхали захищати демократичні цінності за власний кошт, купуючи собі спорядження та автівки.
- Іноземні легіонери – це сучасні “лицарі”, які самі забезпечують себе зброєю та гербами.
- Третя світова війна – це не загроза майбутнього, а реальність, яка вже настала.
- Економічні санкції часто залишаються лише на папері, поки компанії на кшталт Schlumberger продовжують обслуговувати російські нафтові вишки.
Митець акцентує на важливості роботи Communities Army of Ukraine – організації, що діє як “медіатор” між різними українськими спільнотами за кордоном. Завдяки їхній координації вдається досягати конкретних результатів: від постачання австралійської зброї до масштабних протестів проти “кривавої Олімпіади” в Парижі.
Андрій Єрмоленко впевнений: Україна має виходити з “тіні” та показувати своє мистецтво у найпрестижніших залах світу. Він вважає, що виставки українських майстрів повинні проходити не лише при посольствах, а в Луврі та найкращих світових галереях. Україна має величезний потенціал – від наїву Марії Приймаченко до геніальної музики Скорика та Барвінського.
Окрему увагу художник приділяє мовному питанню та самоідентифікації. Остаточний перехід на українську став для нього справою принципу після подій 2014 року на Майдані:
“Після того, як я побачив на бруківці дофігіща крові українського народу… тут ти подумаєш: ого, а що ж, а тоді нащо ці майдани, наша декларація про Україну – навіщо оце все? Навіщо ти говориш одне, а поступаєш по-іншому?”
Сьогодні Єрмоленко продовжує боротьбу на двох фронтах. Як військовослужбовець він захищає кордони фізично, а як художник – створює англомовні плакати, щоб світ не забував про геноцид українських дітей та продовжував підтримувати Україну. Його худі з написом “NATO, keep calm and join Ukraine” – це ще один маніфест того, що Україна сьогодні є щитом Європи, і саме вона задає темп сучасної історії.
Митець підкреслює, що шлях до перемоги лежить через усвідомлення власної глибини. Українці – це не “селюки” з імперських міфів, а народ із потужною міфологією, демонологією та високим мистецтвом, яке світ тільки починає відкривати для себе. Культура – це той фундамент, який не дає впасти навіть у суцільній темряві, нагадуючи кожному українцю, ким він є насправді.