Для 62-річного Василя Ханзерука з прибережного села Світязь дерево – це не просто матеріал, а спосіб зафіксувати красу рідного краю. У своїй майстерні пенсіонер створює крафтові сувеніри, що дихають атмосферою найбільшого озера України. Головним джерелом натхнення для майстра є навколишня природа, яку він знає змалечку.
Асортимент робіт волинянина вражає різноманіттям: від тендітних птахів до мініатюрних копій місцевих човнів. Кожен виріб – це ручна робота, що потребує не лише навичок, а й неабиякої витримки.
Любов до різьблення прокинулася у Василя ще в дитинстві, коли він випасав худобу на волинських луках.
“Я, наприклад, почав різати, ще як малий був. Як корови пас, ножик брав і там кораблика вирізав. Це перше, що було”, – пригадує майстер.
Цікаво, що чоловік ніколи не відвідував спеціалізованих художніх шкіл чи курсів. Уся його техніка базується на природному таланті та особливому відчутті матеріалу, яке він називає “чуйкою”.
“Воно мені саме якось підказувало, як його різати. Є чуйка в мене: як, куди, що поправити, де добавити чи забрати. Я можу ліпити, різати і все воно саме по собі”, – ділиться чоловік.
Творчий шлях волинянина не обмежується лише деревом, адже він також вправно володіє пензлем. Свої перші полотна Василь Ханзерук створив ще в молоді роки, присвятивши їх майбутній дружині.
“Це подарував жінці, як зустрічалися, на 8 березня, а це – на Новий рік. Полотно було сире, то ниткою обмотував і в кульок складав, щоб не розмазалося, але довіз нормально”, – розповідає він.
У кожній фігурці різьбяр намагається відтворити автентичні образи Волині, які роблять цей регіон унікальним.
“Наш край багатий озерами. Тут усе кругом очеретами обросле. Навіть на гербі Шацького краю є очеретина. Я вирізаю лелек, цапель, які занесені до Червоної книги”, – пояснює Василь Ханзерук.
Особливе місце в колекції посідають човни, які є невід’ємною частиною пейзажу озера Світязь. Майстер детально відтворює специфічну форму плавзасобів, які місцеві жителі використовують десятиліттями.
“Берег тут заставлений човнами. Вони незвичайні, не такі, як на інших озерах. Називаються “плоскодонки”. Робляться з дощок і мають плоске дно”, – розповідає різьбяр.
Свої роботи майстер лагідно називає “чачками” – це слово він перейняв від своєї бабусі.
“Колись бабуся так казала – “чачки”. Я так зрозумів, що це іграшка. От і прижилося”, – каже волинянин.
Весь цикл виробництва виконується вручну: спочатку створюється ескіз форми, а потім за допомогою різців майстер вивільняє фігуру з деревини. Це виснажлива праця, яка вимагає фізичної підготовки.
“Треба силу мати, бо рука болить, як ріжеш цілий день”, – зізнається Василь Ханзерук.
Сьогодні творчість стала сімейною справою, адже до процесу долучилася донька майстра – Марія. Вона відповідає за те, щоб виріб отримав завершений товарний вигляд та став відомим широкому загалу.
“Тато дає мені нашліфовані вироби, а я їх покриваю і доводжу до такого вигляду, щоб можна було передати людям”, – розповідає донька.
Для родини важливо, щоб сувеніри були не лише гарними, а й екологічно чистими, тому для фінальної обробки використовують лише натуральні компоненти.
“Тут немає шкідливих домішок, тому ці іграшки безпечні навіть для дітей”, – запевняє Марія.
Василь облаштував власну майстерню, де зберігається арсенал інструментів для будь-яких потреб – від лобзиків до власноруч виготовлених верстатів. Окрім творчості, він займається виготовленням знарядь, що допомагають у сільському господарстві.
Сам чоловік скромно називає себе “майстром на всі руки”. За його словами, за що б він не брався протягом життя, результат завжди був достойним завдяки наполегливості та вродженому хисту.