У селі Лобна, що входить до Любешівської громади, четверо місцевих майстринь – Любов Черевко, Ніна Поліщук, Галина Черевко та Світлана Філозоф – відтворили давній обряд приготування весільного короваю та показали, як виготовляють роги й інші тістяні оздоби для нього. Демонстрація стала нагодою згадати про техніку випікання, послідовність дій і символіку прикрас, які супроводжують традиційний процес.
За словами Ніни Поліщук, саме її мати колись пекла коровай і передала їй уміння. Господиня розповіла, що весільний хліб вона готувала для своїх чотирьох синів, повторюючи ті самі дії, яким її навчали вдома. У рецепті, пояснила вона, використовують теплу воду, дві «стограмовочки» дріжджів та невелику кількість свяченої води, а тісто вимішують після молитви, залучаючи помічниць.
«Два літри води теплої і дріжджів дві стограмовочки, бо коровай зроду на молоці не пекли, і водички свяченої трошки линула і все, помолилася “Отче наш” і зараз мої дівчата будуть помагати, бо то не одного робота», – каже жінка.
Зазвичай підготовку проводили у четвер напередодні весілля. Жінки збиралися разом, вмивали руки, перев’язували хустки й одягали фартухи. Перед початком місили тісто й виголошували примовки, у яких згадували коровайниць і жартували про тісто, що не варто ховати в кишеню. Під час замішування поступово додавали муку, горілку, яйця, цукор, а також масло та олію. Таке тісто, зазначає Ніна Поліщук, треба довго місити, поки воно почне легко відставати від рук.
«Коровайнички, наші панночки, мийте ручки білесенькі, коровай місити. Коровайниці з міста, коровайниці з міста, не хавайте в кишені тіста, бо як тісто в кишені зійде, то тоді вам стидно прийде», – примовляли жінки.
За традицією, у тісто клали копійки, аби молодята мали достаток. До оздоблення короваю залучалися різні елементи з прісного тіста, зокрема традиційні шишки. Як розповідає Любов Черевко, їх виготовляли, намотуючи тісто на спеціальні рогачі. Для цих конструкцій заздалегідь готували гілля, очищували його від кори та висушували, після чого використовували його як основу для формування прикрас.
«Як коровай випечеться, охолоне і потім їх встромляли й прикрашали. А потім ділили й то ж така честь, кому ж та шишка дістанеться, в основному їх давали приїжджим і вони вже їдуть і всі бачать, що вони з весілля», – говорить Любов Черевко.
Крім шишок, робили й інші декоративні фігури: птахів як побажання подружнього життя в парі, сонце й місяць як символи життєвого циклу, квіти, косички та зірочки. Останні означали дітей, пояснює Любов Черевко. Коли жар у печі вже вигоряв, коровай ставили всередину, обов’язково перехрестивши піч і дотримуючись тиші, щоб тісто не осіло. Після випікання до печі знову закладали дрова, аби вона не залишалася пустою.
Готовий коровай не виймали з каструлі, оскільки так було зручніше переносити. Посуд обгортали рушником, а в коровай вставляли виготовлені роги, супроводжуючи це традиційною примовкою.
«Дай, Боже, діждати, ще й собі коровай вбірати».