Він міг посісти один із європейських престолів або насолоджуватися розкішним життям аристократа, але обрав шлях боротьби за державу, яка тоді лише виборювала своє право на існування. Вільгельм Франц фон Габсбург – Лотрінґен, відомий світові під іменем Василь Вишиваний, пройшов складний шлях від лейтенанта імперської армії до в’язня радянського режиму.
Сьогодні, у день народження цієї непересічної особистості, ми згадуємо історію людини, яка змінила титул ерцгерцога на українську вишиванку та віддала життя за ідею незалежності.
Василь Вишиваний народився 10 лютого 1895 року в хорватському місті Пула. Будучи представником династії Габсбургів, він мав забезпечене майбутнє: його батька та брата навіть розглядали як потенційних монархів Польщі у разі розпаду імперії. Проте доля Вільгельма круто змінилася після переїзду до Живця, що на Галичині, коли йому було 12 років.
Перші знання про українців він отримав через призму польських стереотипів, які малювали цей народ у негативному світлі. Але юнацька цікавість перемогла – у 17 років ерцгерцог таємно вирушив у подорож гуцульськими горами.
“Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Відтоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав”, – писав він пізніше у мемуарах.
Ця мандрівка стала точкою неповернення, перетворивши австрійського аристократа на щирого прихильника українства.
Військова кар’єра Вільгельма розпочалася у 1915 році після закінчення академії. Отримавши чин лейтенанта, він потрапив до уланського полку, де більшість бійців були українцями. Саме тут його захоплення культурою переросло у глибоке вивчення мови та традицій.
Ерцгерцог не просто командував солдатами – він жив їхніми цінностями. Вивчав історію за працями Михайла Грушевського, захоплювався поезією Тараса Шевченка та Івана Франка. Згодом він і сам почав писати вірші українською. Його нове ім’я – Василь Вишиваний – народилося саме в окопах, як вдячність солдатів, які дарували своєму командиру вишиті сорочки, котрі він носив із гордістю.
Проукраїнська позиція Вільгельма дратувала багатьох. Польські офіцери зневажливо називали його “Червоним князем”, а родина Габсбургів часто не розуміла його вибору. Ставши у 1916 році депутатом парламенту, він почав відкрито лобіювати інтереси українців на міжнародній арені.
Під час буремних подій 1917 – 1921 років Вишиваний став на бік УНР та Січових стрільців. Його позиція була непохитною: Україна має бути цілком самостійною. Радянські архіви підтверджують, що навіть на монархічних з’їздах у еміграції він був єдиним, хто вимагав не федерації з Росією, а повної суверенності.
“Лише один Василь Вишиваний відстоював самостійність України. Вишиваний запропонував також тезу соборності українських земель, прийняту з’їздом…”, – зазначалося у звітах тогочасних спецслужб.
Під прицілом радянських спецслужб
Після поразки українських визвольних змагань Василь оселився у Відні, проте спокійного життя не мав. Чекісти почали стежити за ним ще з 1920-х років, вважаючи його небезпечним центром “антирадянської діяльності”. Спецслужби ретельно фіксували кожну його дію та контакт.
Після Другої світової війни тиск посилився. СМЕРШ отримав завдання нейтралізувати Вишиваного через його тісні зв’язки з Проводом ОУН, зокрема з Мирославом Прокопом. У документах Служби зовнішньої розвідки зберігся запис про діяльність ерцгерцога в Баварії у 1946 році:
“Це дає підстави вважати, що Василь Вишиваний і нині має великі зв’язки серед керівництва ОУН і сам особисто проводить активну антирадянську діяльність”.
Викрадення у Відні та трагічний фінал у Лук’янівці
Розв’язка настала у серпні 1947 року. Співробітники радянської контррозвідки викрали Вишиваного просто в англійській зоні окупації Відня. Його таємно переправили до Києва, хоча офіційно арешт оформили лише за місяць, намагаючись легалізувати злочин.
Слідство тривало майже рік. У травні 1948 року аристократа засудили до 25 років таборів. Проте він не дожив до етапування до Володимирської тюрми. Василь Вишиваний помер 18 серпня 1948 року в лікарні Лук’янівської в’язниці.
До останнього подиху цей нащадок імператорів ідентифікував себе як українець. Місце його поховання і досі залишається таємницею, похованою під мурами київської тюрми, як і багато інших сторінок нашої трагічної історії.