Волинський академічний народний хор, заснований у 1978 році, сьогодні залишається не просто мистецьким колективом, а живим організмом, який тримає культурний стрій Волині навіть у час війни. За лаштунками сценічного блиску – щоденна робота, кадрові втрати, зміна поколінь і постійний пошук нових форм звучання традиції.
У складі хору нині близько 70 артистів – співаків, танцюристів і музикантів. Колектив очолює Заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник, для якого ця робота давно стала справою життя.
“Волинський хор – це моє життя. Для мене це все, тому що у мене тільки сім’я і Волинський хор. Дві мої родини”, – говорить художній керівник.
До колективу він прийшов ще у 1989 році як головний диригент, а з 1993-го очолив хор. За його словами, якщо на початках артисти були майже ровесниками і не старші 30 років, то тепер колектив переживає природну зміну поколінь. Молодь приходить постійно – переважно студенти, і саме в цьому Стадник бачить шанс зберегти характер хору в майбутньому.
Репертуар Волинського народного хору базується на фольклорі – піснях Волині, Полісся і всієї України. Заслужений артист України Ярослав Дричик наголошує: багато з них добре знані, але потребують нового життя.
“Їх знають, але їх треба по-новому реанімувати. Давати їм життя, бо багато пісень забуто”, – пояснює соліст.
Цьогоріч хор завершив масштабну роботу над тритомником збірника “Співає Волинський народний хор”, до якого увійшло майже 300 пісень. Для колективу, який колись давав до 19 концертів на місяць і міг гастролювати по півтора-два місяці без перерви, це ще один спосіб зафіксувати свою спадщину.
“Поїхали на півтора місяця – приїхав, вже дитина виросла. Поїхав знову на два – приїхав, ще більша. Я вдячний своїй родині, що вони мене підтримували і підтримують”, – згадує Ярослав Дричик.
Згодом гастрольний графік став менш щільним – у середньому сім концертів на місяць, але за рік колектив усе одно виходить на сцену понад 77 разів. Навіть повномасштабна війна не зупинила роботу хору – змінилася лише програма.
Із квітня артисти почали виступати з військовою тематикою, об’їхали різні регіони України, дісталися до Кропивницького. Усі поїздки – за власний кошт.
“Не те, що не було бажання їхати далі – не було фінансової можливості. Все за свій кошт, це дуже складно. Щодо цього ніхто не допомагає”, – зазначає Олександр Стадник.
Проблеми торкнулися і складу колективу. Жоден із артистів не виїхав за кордон, однак частину чоловіків мобілізували. Це безпосередньо вплинуло на концертні програми.
“На сьогодні у нас сім чоловіків. Цього року вдалося забронювати кількох, без яких нам було б дуже важко”, – каже художній керівник.
Для багатьох нинішніх артистів хор був мрією з дитинства. Соліст Артем Степанюк зізнається: потрапити сюди означало стати частиною історії регіону.
“Це колектив, який створив історію нашої Волині. Тільки звучить пісня – і це почерк Волинського хору. Це не робота, це діагноз, який не можна вилікувати”, – говорить він.
Солістка Ольга Яручик також прийшла у хор після років захоплення ним з глядацької зали. Каже, повернулася тоді, коли підросли діти, і залишилася назавжди.
“Волинський хор – це мій дім, де моя родина, мій затишок”, – зазначає артистка.
Балетна частина колективу виконує танці, характерні для центральної України, Полісся і Волині. Артист балету Максим Мігна, який приєднався у 2020 році, називає цю роботу справжньою залежністю.
“Це професія, як наркотик. Підсів і важко злізти”, – з усмішкою каже він.
Оркестр хору також поповнюється новими обличчями. Олександр Іщук працює тут лише два місяці, хоча з дитинства знав колектив – у хорі співав його батько.
“Дівчина мною гордиться. Каже, що я молодець”, – ділиться музикант.
25 грудня хор дав концерт у Волинському облмуздрамтеатрі. Особливою подією став виступ колишнього соліста Юрія Литвинюка, який нині служить у Волинському підрозділі Нацгвардії і не виходив на велику сцену з 2022 року.
“Пісня – це як ліки. У найскладніший момент вона може підняти настрій. Волинський хор – це статус”, – переконаний військовослужбовець.
Під час воєнного стану Волинський народний хор працює без перерв, записує патріотичні композиції та публікує їх у соцмережах. Репертуар поповнили стрілецькі й повстанські пісні, а у вересні минулого року колектив презентував програму “Вперед, соколи!”, роботу над якою розпочали ще до повномасштабного вторгнення.
Сьогодні Волинський хор залишається символом стійкості – мистецької, людської і громадянської. І продовжує співати, навіть коли сцена стає фронтом пам’яті та надії.