У центрі Ковеля майже сотня людей зібралися, щоб нагадати про українських військовополонених і зниклих безвісти. Для багатьох із них це вже четверта зима очікування без звісток і без родинних свят разом.
На площу прийшли матері, батьки, дружини, діти, друзі військових, волонтери, побратими та небайдужі містяни. Їх об’єднала спільна потреба – не дати світу звикнути до чужого болю і мовчки прийняти полон як норму війни.
Учасники акції наголошували: Ковель пам’ятає кожного Захисника, чекає на повернення і не припиняє говорити про тих, чия доля досі невідома.
Якщо на початку таких зібрань головний акцент був на підтримці бійців «Азову», то нині до них долучається дедалі більше родин зниклих безвісти. Серед них – сім’я ковельчанина Вадима Мікуліча, про якого вже четвертий місяць немає жодної інформації.
Батько Олександр, мама Анна, сестра Юля та п’ятирічний племінник Дениско прийшли з єдиним бажанням – почути бодай найменшу новину. Саме цього прагне кожна родина, яка стояла поруч, – знову зустріти своїх найдорожчих вдома.
Для Тетяни Бакум, мами азовця Владислава, ця акція стала вже 31-ю в Ковелі і першою у новому році. Її син четверте Різдво зустрів у полоні.
«Хтось чекає сина, батька, брата. Я чекаю свого сина Владислава і вірю, що він повернеться з тих тортур, з кайданів. Ми маємо боротися за них так само, як вони боролися за нас», – сказала Тетяна.
До родин приєднався і міський голова Ігор Чайка. Він підкреслив, що громада не залишатиме людей наодинці з цією бідою і надалі підтримуватиме такі ініціативи.
«Ми не маємо права звикати до цієї біди. Постійний розголос – це шлях до свободи для тих, хто сьогодні за ґратами ворожої неволі», – наголосив міський голова.
Акція в Ковелі стала черговим нагадуванням: за кожним іменем у списках полонених і зниклих безвісти стоять живі родини, які продовжують чекати і сподіватися.
