Колись сюди з’їжджалися гості з усієї округи, а англійський парк формував єдиний ансамбль із величною будівлею. Сьогодні ж у селі Урвенна на Рівненщині від палацу Порчинських залишилися лише фрагменти, які мовчки зберігають пам’ять про втрачений статус і зруйновану епоху.
Село Урвенна, що лежить приблизно за 25 км від Рівного, вперше згадується у письмових джерелах XV століття під назвою Урвяна. Упродовж XVI століття воно перебувало у володіннях князів Острозьких, а наприкінці XVIII століття перейшло до польської шляхетської родини Порчинських. Саме з цим родом пов’язана поява тут палацу, який на довгі десятиліття став архітектурною домінантою місцевості.
На початку XIX століття власником урвенського маєтку став маршалок рівненського повіту Віталіс Порчинський. Він заклав парк і збудував палац, який уже у 1827 році був повністю готовий. Після смерті Порчинського маєток успадкувала його дружина, а згодом онучка Корнелія, одружена з маршалком повіту Адольфом Омеціньським.
Історія володіння змінилася наприкінці XIX століття. У 1879 році маєток поділили між двома чехами-колоністами. У подальші роки ансамбль почав втрачати цілісність: після воєнних подій територію забудували, а на місці частини парку з’явилися нові житлові будинки.
Як виглядав палац Порчинських
Палац був зведений у стилі класицизму й мав два поверхи. Центральний фасад підкреслював чотириколонний портик, виконаний у формах іонічного ордера. Колони підтримували балкон другого поверху, що візуально поділяв композицію будівлі.
Між колонами першого поверху розташовувалися парадні двері, які вели до просторої зали з дерев’яними сходами. Із протилежного, південного боку будівлі містився засклений зимовий сад, відокремлений від зовнішнього простору високими колонами, що сягали даху. Поруч із залою та садом розміщувалися дві кімнати.
Східне та західне крила палацу були симетричними. Планування другого поверху повторювало перший, але приміщення мали більшу висоту. Стелю головної зали прикрашала ліпнина з великим польським орлом у центрі вінця – цей декоративний елемент було знищено у 1947 році. Будівлю вінчав високий дах, характерний для шляхетських резиденцій того часу.
Поруч із палацом стояла двоповерхова офіцина, де мешкали слуги й гості. В’їзд на територію вів через мурований арковий місток. Біля брами на високих постаментах лежали кам’яні сфінкси, що підсилювали урочистість ансамблю.
Про атмосферу маєтку свідчать і спогади сучасників. Польський поет і мемуарист Шимон Конопацький згадував урвенську резиденцію як одну з найпомітніших у регіоні.
“Палацик в Урвенній гримів на всю околицю – як через милу оку архітектуру, так і через внутрішнє оздоблення, що разом з англійським парком формувало цілісний ансамбль і гарно утримувалося, поряд із селом з акуратними хатками, квітами й доглянутими городами”.
Перед головним фасадом простягався англійський ландшафтний парк з алеями, водоймами та декоративними насадженнями. У його межах стояв окремий одноповерховий будиночок, у якому мешкав садівник.
Стан будівлі у XX–XXI століттях
У XX столітті палац поступово втрачав первісну функцію. У 1921–1922 роках одну з кутових кімнат другого поверху тимчасово пристосували під шкільний клас – допоки приміщення школи ремонтували після пожежі.
Після Другої світової війни, у 1947 році, в колишньому палаці розмістили контору колгоспу, яка працювала тут до 1955 року. Вже у серпні того ж року територію передали новоствореному Урвенському будинку-інтернату для людей похилого віку та людей з інвалідністю.
Найбільших змін будівля зазнала у 1970-х роках. Тоді до палацу прибудували двоповерховий корпус, що остаточно порушив архітектурну цілісність резиденції. У 1983 році заклад отримав статус психоневрологічного інтернату, а з 2013 року офіційно носить назву комунального закладу Рівненської обласної ради.
Сьогодні головну будівлю колишнього палацу використовують як житловий будинок. Другий корпус стоїть покинутим і продовжує руйнуватися. Значна частина споруди втрачена або докорінно змінена, а від колишньої шляхетської величі залишилися лише мальовничі, але сумні руїни.
Історія палацу Порчинських в Урвенні – це приклад того, як зміна епох і функцій здатна стерти навіть найяскравіші архітектурні символи, залишивши по собі лише спогад і тінь минулої розкоші.