Сьогодні, 27 січня, літературна спільнота відзначає 236-ту річницю від дня народження Петра Гулака-Артемовського. Ця постать залишається знаковою для української культури, адже саме він свого часу довів, що українська мова придатна не лише для ліричних пісень, а й для інтелектуальної гри, гострої сатири та іронії.
Він увійшов в історію не лише як автор хрестоматійних байок, а і як ректор Харківського університету, науковець та педагог, який відмовився від родинної традиції священнослужіння заради просвітництва.
Петро Гулак-Артемовський з’явився на світ у 1790 році на Черкащині, у містечку Городище, в родині священника. Попри походження з козацько-старшинського роду, який згодом отримав дворянство, його прізвище має цікаву історію. У своїх автобіографічних нотатках письменник згадував пращура Івана Гулака, якого за норов прозвали “Гулякою” — звідси й виникла подвійна форма прізвища.
Здобувши блискучу освіту в Київській духовній академії, де він опанував латину, філософію та риторику, Петро Петрович не схотів йти шляхом батька.
Він обрав світське життя, хоча цей вибір супроводжувався глибокою особистою драмою. Кохану дівчину письменника батьки замкнули вдома, заборонивши шлюб, і вона померла від сухот фактично на його очах. Цей біль назавжди змінив його світосприйняття, хоча згодом він двічі одружувався та став батьком одинадцятьох дітей.
Сам автор так описував свій внутрішній стан в епіграфі до байки “Тюхтій та Чванько”:
“Мої дні – це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання – ці солодкі чари для багатьох сердець – для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших”.
Після періоду викладання на Волині та в Бердичеві, у 27-річному віці Гулак-Артемовський переїздить до Харкова. Його кар’єра в університеті розпочалася зі статусу вільного слухача, але згодом він почав викладати історію, географію та польську мову.
Вражає той факт, що перші 13 років роботи в університеті він працював абсолютно безкоштовно, керуючись лише натхненням та вірою в просвітництво. Ця відданість справі принесла плоди — у 1849 році він очолив Харківську академію на посаді ректора.
Паралельно розгорталася його літературна діяльність. Починаючи з російськомовних віршів та перекладів, він поступово перейшов на українську, відчуваючи її природну силу. У часи тотальної русифікації та занепаду гетьманських традицій, Гулак-Артемовський обрав жанр байки.
Саме через алегорії у творах “Пан та Собака”, “Бджола та Шершень”, “Кіт та Повар” він отримав можливість критикувати суспільні вади. Окрім того, він став автором першої української романтичної балади “Рибалка”, продовжуючи традиції Івана Котляревського, але з більшим акцентом на соціальну сатиру.
Творчість Гулака-Артемовського залишається актуальною частиною шкільної програми не просто як данина історії. Його твори виконують кілька важливих функцій:
- Демонструють перші класичні зразки української байки, що викривають хабарництво, пиху та лінощі.
- Зберігають живу народну мову XIX століття, сповнену гумору та влучних приказок.
- Мають виразну соціальну гостроту, висміюючи кріпацтво та несправедливість влади під маскою простих історій про тварин.
Сучасний читач може помітити, що стиль письменника напрочуд динамічний. Короткі сюжети з несподіваними фіналами перегукуються з форматом дописів у сучасних соціальних мережах, на кшталт фейсбуку.
Механізми зловживання владою та людські вади, які висміював літератор, на жаль, нікуди не зникли й у XXI столітті. Гулак-Артемовський, не бувши революціонером, зумів здійснити культурний зсув, показавши, що іронія може бути ефективною формою спротиву та інструментом збереження національної ідентичності.