На фасаді Луцької міської ради з’явився символічний «Прапор надії» — біло-чорний стяг, який нагадує про тисячі українських військовополонених і зниклих безвісти. Його встановили на прохання родин захисників, аби підтримати сім’ї, які чекають звістки від рідних і закликати суспільство не забувати про їхню долю.
Про це повідомили у пресслужбі Луцької міської ради.
Це не лише знак шани, а й частина загальнонаціональної ініціативи, яка поширюється на будівлі органів влади, вокзали, публічні простори. Серед ініціаторів — командир 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський, який сам пройшов російський полон. Його петиція з закликом до символічного вшанування полонених набрала необхідні 25 тисяч підписів менш ніж за чотири дні.
Символіка прапора
«Прапор надії» складається з двох горизонтальних смуг — білої зверху і чорної знизу. Така колористика не випадкова: чорна частина — про страждання, смерть, невідомість і полон, тоді як біла — про віру, визволення та надію. Це емоційна метафора очікування: життя на межі між світлом і темрявою.
Перший такий стяг підняли в травні 2025 року у Запоріжжі, поруч із ветеранським хабом. Згодом ініціативу підтримали й інші міста, серед яких — Луцьк. Прапори вже з’явилися на понад сотні залізничних вокзалів, на фасадах міських рад та адмінбудівель.
Серед активних учасників ініціативи — родини військовослужбовців 141-ї окремої механізованої бригади. Їхні рідні досі вважаються зниклими безвісти. Близькі звертаються до обласної влади з проханням посприяти у пошуку та визволенні бійців.
«Цей прапор — не про втрату. Це про віру, що кожен повернеться. І коли одного дня ми знімемо цей стяг, це буде не кінець, а велика перемога — день зустрічі з тими, кого чекали роками», — йдеться у петиції Сергія Волинського.
Підняття «Прапора надії» у Луцьку — ще один крок до того, аби голоси родин військовополонених були почуті, а країна пам’ятала про кожного, хто досі перебуває у неволі або безвісти.